Mar. 17th, 2014

flat_cinema: (Default)

Із романом Ноя Гордона «Лікар: Учень Авіценни» я трохи знайома, але досить дивним чином. Декілька років тому у книжковому магазині я взяла товстенний том та почала читати. Люблю таку справу, тому є достатньо книжок, декілька сторінок з яких я прочитала у магазині, а тепер навіть назву їхню не пригадаю. Але тут, завдяки прив’язці до відомого імені, назва не забулася. І коли я почала перегляд екранізації, мене очікувала несподіванка – той десяток сторінок з книги мав небагато спільного з тим, що я побачила на екрані. Тому спочатку я була трохи спантеличена, але потім воно якось на другий план відійшло. А потім на третій.

Досить захоплююче кіно, в якому немаленький хронометраж сприймається як подарунок, а від епічності не віє пафосною нудьгою. Де є неймовірний Бен Кінґслі, всім відомий Стеллан Скарсґард та Олів’є Мартінес (і тепер мене мучить питання: як так вийшло, що я не бачила з ним жодного фільму? З’явилося стійке бажання цю ситуацію виправити). І Том Пейн. Якщо вам нічого не каже це ім’я – це абсолютно нормально та звичайно. Мені воно теж нічого не казало, бо він з тих британських акторів, які «твоє обличчя мені здається знайомим, тільки щось не пригадаю, де я тебе бачив». Хлопець спеціалізувався на ролях пихатих гівнюків десь на другому-третьому плані (не будемо ходити далеко – взяти хоча б Лінтона Хіткліфа з «Буремного перевалу» 2009-го (у тій реальності Хіткліф-старший читає «Айвенго» років за 40 до публікації роману – це єдине, що зараз залишилося у пам’яті про цю екранізацію)), але тут – зовсім інша історія. Давайте йому тільки головні ролі хороших хлопців, добре?

Якщо коротко – все чудово. Тепер хочеться взяти роман Гордона у другий раз і провести з ним набагато більше часу.


Page generated Jul. 24th, 2017 12:40 am
Powered by Dreamwidth Studios