Apr. 15th, 2014

flat_cinema: (Default)

Х’ю Лорі, відмотавши на галерах в «Хаусі» свій строк, пустився берега: раз на два роки записує альбом, їздить по світу з концертами та зрідка знімається в кіно, яке йде до нас безкінечно довго (а людині з його ім’ям для цього треба дуже постаратися). Але інколи його нові фільми таки з’являються, і сьогодні це «Містер Піп».

На далекому маленькому острові у Тихому океані щасливо і тихо живуть аборигени: вода, пісок, пальми та один телевізор на все село (кхм, ну село ж), який і сигнал ловить не дуже, і показує якусь війну – коротше кажучи, щось з тією бісовою машиною не те. А ще тут живе білошкірий дивак містер Воттс. Якось він стане вчителем, і, як справжній англієць, читатиме перед класом Діккенса. А якщо вже читати Діккенса, то це мають бути «Великі сподівання». Ці уроки стануть місцевою сенсацією, а книга – чимось більшим, ніж просто вигадана історія. Особливо для Матильди, яка знайде серед персонажів друга, що підтримуватиме її у часи біди. Тоді стане зрозуміло, що смішний білий дивак – трагічна постать, а світ перевертається і летить під три чорти із неймовірною легкістю. І в такі страшні часи будь-яка історія, в яку можна хоч на хвилинку втекти, рятуючись від страху та безсилля, кожна така історія – благословенна.

Напевне, у всіх нас були книги, які подобалися набагато більше, ніж інші. Герої, з якими відчували близькість. Та історії, в яких ми би воліли опинитися. Тут навіть не спрацьовують універсальні, але досить суб’єктивні категорії хороше/погане – воно просто «твоє». «Містер Піп» приблизно про це. Але не тільки.

Хороше кіно. Я його чекала так давно, що вже забула про те, що чекаю, тому це ще й приємний сюрприз. Дуже природні актори (грають самі себе, так виходить), дуже цікава інтерпретація класики: ну мало того, що Піп – чорношкірий абориген, але які стилізовані костюми! От дійсно – мистецтво не має кордонів, воно для всіх тих, хто його прагне.



Page generated Jul. 24th, 2017 12:41 am
Powered by Dreamwidth Studios