s04e09

Jun. 9th, 2014 10:22 pm
flat_cinema: (Гра Престолів)

Знаєте, 9 серією мене вдалося здивувати, і біда навіть не в тім, що everybody dies, а в тому, що тут сюжетних ліній менше, ніж у «Чорноводній», де майже одна суцільна битва. Хоча… ні, аналогічні серії і навіть режисер один. Але горить все по-різному і загалом відчувається, що навчилися робити краще, за два сезони-то. А я вже чекала і на те, і на се, а виходить – все на фінал сезону залишили і ось на що я чекаю у наступній серії  )

А серія дуже крута. Якби ще моє фанатське почуття потішили ну там, наприклад, ім’ям коханої мейстера Еймона – було б просто казково. Але ні – тому будемо втішатися всім тим, що відбулося, тим, що має відбутися, та мамонтом. Це нам бонус такий. І разом з ним усвідомлення, що у Вестеросі - гірше.



s04e08

Jun. 2nd, 2014 05:34 pm
flat_cinema: (Гра Престолів)

Ну що, дочекалися нову серію, де Беньофф та Вайс як понапридумували, як понапридумували! Балачки про Орсона Ланністера або підглядання за купанням у річці – це щось невинне і місцями навіть миле. Але у половині сюжетних ліній відбувається щось… еее… дивне. Ар’я? Санса?! Ви серйозно?

І тепер офіційно можна сказати, чекала довго: Оберин Педро Паскаля – сонце Дорна, один з найяскравіших нових персонажів та найяскравіший новий персонаж 4 сезону. І друга теза, щоб висловити її чекала ще довше: Джорах – це найкраще, що сталося в житті Дейнерис.

І, судячи з промо до наступної серії, на нас чекає суцільна битва за Стіну. Але не вірте – це ж 9 серія, все має бути набагато цікавіше (тільки без спойлерів) ;)




flat_cinema: (Default)

Із кінокоміксами у мене цього року якось не дуже: нове соло капітана Америки навіює відверто неприємні спогади про нуднющу першу частину, а людина-павук теж пройшла повз, але тут вже «нічого особистого». Але «Люди Ікс»! Їх я аж ніяк не могла пропустити, особливо зважаючи на те, як ми всі на них чекали. Як старанно нас підготовлювали епічними, драматичними і інколи загадковими трейлерами. Ну а каст, каст – «Перший клас», який, пробачте за тавтологію, був першим, що взагалі потрапило у цей бложик, у плані акторської команди був просто мрією, то тут додався ще й Дінклейдж. А він, вибачте мою попсовість, додає +100 до будь-якого фільму (от знаєте, я тут днями дивилася кіношку «Справа в тобі», де наш герой дуркує в ролі продавця-гея, і знов усвідомлювала, що у випадку якщо єдиний привід подивитися романтичну комедію – це участь в ній на ролі третього плану карлика… то щось, м’яко кажучи, не дуже з цією романтичною комедією; до речі, завдяки цим +100, які він приносить будь-якому фільму, «Справа в тобі» отримує навіть не мінусову оцінку, але виключно завдяки цьому). Коротше кажучи, «Люди Ікс: Дні минулого майбутнього» були для мене першим довгоочікуваним фільмом цього ненормального 2014 року.

Ну, куди вже дали тягнути – мені сподобалося. Але тут дещо цікава ситуація виходить: уявіть, що у вас є чудові інгредієнти, з яких апріорі вийде смачна страва. Тому що інакше бути не може. Але яка саме вона буде на смак ви ще не знаєте, і це своєрідна інтрига. А потім виявляється, що все смачно, добре, але… очікувано, без несподіванок. Але це ж не варто вважати недоліком? Улюблені мої на місці, тема мандрівок у часі та роздуми про те, чи можемо ми щось змінити, або наші дії, навпаки, поставлять події саме на той шлях, який ми знаємо і хочемо його уникнути – це завжди чудово. Тобто, все наче і непогано (якщо ви чекали від нових людей ікс детективного трилера то, кхм-кхм, будете сильно сварити фільм), але синдром завищених очікувань. Це я декілька днів після перегляду почекала, прислухалася до вражень та почуттів. Треба було очікувати новий фільм-комікс від Сінґера. А мені хотілося, щоб і «Перший клас», і мандрівки в часі, і паралельні сюжетні лінії, і все-все-все. Але наприкінці, все ж, хочеться щось хороше про фільм сказати; ну там, хоча б те, що рейтинг 8,6 на IMDb на дорозі не валяється, а значить, що мої завищені сподівання – мої проблеми, як і зазвичай.



flat_cinema: (Default)

«Бажання жити». Якщо у вас, так само як у і мене, при словах «сучасне польське кіно» перед очима постають Міхал Жебровський та Богуслав Лінда, знайте – у наших західних сусідів є ще принаймні один новий-молодий актор, ім’я якого непогано було б запам’ятати – Давид Огродник. Якщо, подивившись на фото, його хочеться назвати польським Данилом Козловським, то після «Бажання жити» - польським Деніелом Дей-Льюісом. Якщо ви бачили «Мою ліву ногу», то ви розумієте, про що я.

Я не можу, не хочу і не буду замислюватися про те, як йому вдалося зіграти те, що він зіграв – це, як на мене, поза межами добра, зла, а може навіть, і акторської гри. Але він це зробив. І якщо ви знайдете сили подивитися «Chce sie zyc», то ще не скоро його забудете. Після того, як він тут зіграв, розписувати ще щось про фільм якось марно, чи що. Це треба дивитися – і тоді вам не треба нічого знати про цей фільм крім того, що в основі – реальна історія. А якщо не дивитися – то непотрібно знати і цього.



flat_cinema: (Default)

За останні декілька років цей хлопець здобув всесвітню популярність та став справжнім поп-героєм. В одному з кращих серіалів сьогодення він протягом трьох сезонів грав одного з ключових персонажів. Його звуть Джек, він з Ірландії, і сьогодні йому виповнюється 22 роки. Він, як кажуть, веселий, чуйний та приємний хлопчина. Тільки в це вірять далеко не всі. Його звати Джек, але більшість знає його як Джоффрі. Короля Джоффрі. Ви розумієте, важко вигадати про людину щось гірше. Але давайте декларувати коректність та об’єктивність. Не Джоффрі єдиним все ж таки.

Після природного періоду, коли його перебування в кадрі обмежувалося мовчазними ролями у короткометражках, як, скажімо, «Том Вейтс примушує мене плакати», Джек потрапляє аж до самого Нолана, у «Бетмен: Початок». Згодом інтернет затоплять збурені оклики та картинки, сутність яких зводитиметься до «не того ти, Бетмене, врятував».



Наступного разу його можна буде побачити без використання стоп-кадру та збільшувального скла у «Сяйві райдуги». Це чудове та неймовірно зворушливе кіно про сироту, що потрапляє на маленький ірландський острів до своєї нової родини. І, звичайно ж, Джек тут грає не головну роль, а просто сусідського хлопчиська. Абсолютно звичайного маленького ірландця. А головна роль тут, до речі, у юного рудого Джона Белла, який зараз вимахав у цілком великого шотландця та потрапив у компанію неймовірного акторського касту «Хоббіта» у якості майбутнього людського короля.


І, перш ніж поринути у кривавий світ Вестеросу, щоб втілити тамтешнього найгіршого та найпершого виродка (можна дискутувати, хто гірше – Джоффрі або Рамсі Сноу-Болтон, але останній, наприклад, виступає своєрідним інструментом збоченої мартинівської справедливості стосовно Теона Грейджоя; у будь-якому випадку, більшість ненавиділа Джоффрі задовго до того, як вперше прозвучало ім’я Рамсі – цього точно не заперечити), Джек Глісон відмітився у головній ролі в сумовитій артхаусній фестивальщині «Всі хороші діти». Відповідна зйомка з тягою до крупних планів, гучного дихання, довгих поглядів, тягуча атмосфера та хворобливі стосунки, помножені на підлітковий максималізм… але якщо розглядати цей фільм як ілюстрацію фрази «це було найгірше літо в моєму житті», то «Всі хороші діти» явно заслуговують на якусь нагороду. А партнеркою Джека тут стає дивна руда дівчинка Імоджен Джонс. Без брів вона дещо лякає, але в контексті цього кіно виглядає дуже автентично. І дозволяє припустити – де Джек, там десь поряд має бути руда дівчинка. І чим такі дівчата ближче, а відносини між ними інтимніше, тим гірше стають його герої. От, бачте – вічно у його героїв не все, як потрібно.



Чутки, що Джек не збирається продовжувати акторську кар’єру, стають все переконливішими. З одного боку, це все зрозуміло – обличчя Джоффрі наносять на мішені, а глядачі співали та танцювали, коли його герой у неймовірних стражданнях спускався на самий низ сьомого пекла. Як тут не стати актором однієї ролі? З іншого боку – ну не можу я спокійно прийняти той факт, що такий талант пропаде. Дайте йому головну роль у романтичній мелодрамі. Або в якійсь підлітковій франшизі! Зробіть з нього романтичного героя, або нового Паттінсона або ще когось такого. Пограйтеся зі свідомістю глядачів. Ну хоч щось, щоб хлопцю не було страшно ходити вулицями. І давайте побажаємо йому всього доброго.

s04e07

May. 19th, 2014 08:00 pm
flat_cinema: (Гра Престолів)

Минулого року, якщо я правильно пам’ятаю, перерва у «Грі престолів» була перед дев’ятою серією – зачаїлися, перш ніж «жахнути» Червоним весіллям. А особливо вразливі глядачі мали змогу додатковий тиждень морально готуватися до цієї події. Ця підготовка, звичайно, нічого не дала, крім дешевого, але сердитого саспенсу, який ми самі ж собі і створили. Цього ж року нам доведеться додатковий тиждень чекати на продовження суду, і в цьому багато позитивів, насправді.
А в цій серії у нас стабільно феноменальний Тиріон спілкується майже з усіма, кому хоч трохи подобається (тут дуже не вистачає Подріка, але його вистачає там, де він є, і це теж не може не радувати, і це теж велике мімімі), Дааріо знов Дааріо, а Пес з Ар’єю, як раптово виявилося, серед моїх улюблених пар, чого по книзі ніколи б не сказала. Новий Гора надто молодий і недостатньо скажений, але у нього ще буде час розкритися. Здебільшого все нормально, але у наших сценаристів є дві пристрасті: приводити персонажів не туди, куди вони мали прийти (ну і хто тепер буде замість Роржа та Кусаки? Хто ще, я вас питаю, додумається накинутися на героя та відкусити йому кусок щоки?) та переробляти культові цитати. Іноді це буває важливо, іноді – ні. З іншого боку, яка різниця, скаже дехто «Тільки Кет» чи ні, коли при цьому він такий месмеризм на екрані влаштовує?



flat_cinema: (фріман)

Декілька років тому я подивилася «Туринського коня» Бели Тарра, і самовпевнено вважала, що після цього зможу подивитися будь-який фільм в принципі і мені в кіно вже нічого не страшно. Ха, на мене просто чекав Герман та його багатостраждальний «Трудно быть богом». Дійсно, смішно – 2 роки тому, коли я випадково дізналася про те, що цей фільм знімають (чи правильніше це назвати «дуже довгий пост-продакшн»?), мене дивували, як виявилося, незначні питання на кшталт: «чому такий старий Румата?» або «а барон Пампа точно підходящий?». Але… навіть якщо і міскаст, це все дрібнички. Тому що коли бачиш те, що відбувається на екрані, абсолютно все одно, хто, що, як, підходить, не підходить і взагалі.

Хто там, Умберто Еко, чи хто, написав: «важко бути глядачем цього фільму»? Ага. Мене от, наприклад, вистачило на півтори години. Це приблизно половина фільму. Тобто, «Трудно быть богом» - це три години чорно-білого, повільного, тягучого, безрадісного, вбогого, хворобливого дійства. Знаєте, це неначе сон, від якого ніяк не вдається прокинутися. І це у Нолана сон має математичну точність та якось піддається керуванню. Але тут зовсім інша справа – буйство підсвідомого, давнього, невимовного. Досить чіткий сюжет книги у фільмі втрачено. Здається, все втрачено – крім бруду та вбогості. Сон розуму народив чудовиськ. І що з цим тепер робити?

Я просто хотіла мейнстрімове кіно, де буде трохи спрощень і одна ключова ідея. А мені дали якесь екзистенційне кафкіанство, помножене на антисанітарію найбруднішого середньовіччя, яке тільки можливо втілити на кіноекрані.


flat_cinema: (Default)

Мало того, що я зараз майже не дивлюся кіно, так я про нього ще й не пишу. І у мене тут, навіть з моїми черепашачими темпами, накопичилося фільмів, про які варто написати тепер, «або мовчати вічність»(с).

«Тисячу разів «добраніч»». Довгоочікувана (мною, принаймні) картина про жінку-військового фотографа, яка опиняється перед надзвичайно складним вибором. Мало не загинувши, Ребекка повертається додому, де на неї чекають чоловік Маркус, дві доньки та їхня цілком очікувана реакція – ніяких Іраків чи Афганістанів, ніякої Африки. Але хіба легко відмовитися від цього? Від знаходження в епіцентрі, де в наелектризованому повітрі вирують емоції. Де все відчувається найгостріше. Де небезпека пробуджує азарт та розпалює пристрасть, примушуючи бігти проти натовпу, забуваючи про інстинкти самозахисту та здоровий глузд заради декількох кадрів. Взагалі, чи можливо відмовитися від цього? Чи тут, як в «Hotel California», який неможливо залишити по-справжньому?


Режисер Ерік Поппе колись був фотографом, тому крім близької-зрозумілої і в чомусь автобіографічної сюжетної історії, він вніс в «Тисячу разів «добраніч»» якусь дивну фотографічність. І фільм, як хороша фотографія, передає емоції. Викликає почуття. Дає можливість замислитися та додумати до цієї історії трошки чогось свого. Це важко пояснити, так.


Жюльєтт Бінош, завдяки її персонажу, доводиться грати стільки всього, що й не варто намагатися перелічити, Ніколай Костер-Валдау грає мало не святого, який поступово та невідворотно втрачає терпіння, а дебютантка Лорін Кенні у ролі їхньої старшої доньки-підлітка теж непогано так додає конфлікту в цю історію. І мені навіть цікаво подивитися інші фільми Еріка Поппе, хоча б заради того, щоб дізнатися, чи в усіх його фільмах видно, що він – фотограф? А потім ще раз передивитися «Тисячу разів «добраніч»», адже стрічка того варта.




s04e06

May. 12th, 2014 11:37 pm
flat_cinema: (Гра Престолів)

Серія неймовірна. От навіть не знаю, що ще можна до цього додати. І так, я за те, щоб Дінклейдж отримував Еммі та Золотий глобус за кожний сезон. Шкода, що "нас не хочуть почути"(с) не складається з цим якось. І пісеньці «The Rains of Castamere» дайте якусь медальку, тому що ця мелодія в такому аранжуванні – невимовно прекрасна. Не треба нам тут гітарного мінімалізму, Ланністери заслуговують на симфонічний оркестр.



s04e05

May. 5th, 2014 05:30 pm
flat_cinema: (Гра Престолів)

Я б сказала, що нова серія дещо нуднувата. Але вона повертає сюжет у більш-менш звичне русло. Але вона повертає нас до часів першого сезону, де теж любили вбивати картинно та ефектно (це я про Джорі думаю, якому Джейме загнав кинджал в око) і було Орлине Гніздо (а діти ростуть, і нічого з цим не поробиш – маленький Робін не тільки досить здоровим та великим виглядає, але і якимось підозріло адекватним). Звичайно, є питання: нащо Алейна племінниця, а не дочка? нащо все це з Локком? Але все це не принципово. Коротше кажучи, прийшли нудні Беньофф та Вайс, все повернули на свої місця, при цьому встигли погратися у фанфікшен. У Вестеросі і досі все ще гірше. Але там є Под. І тут буде Под, радіємо ;)




More Podrick Payne )

flat_cinema: (Default)

У другому сезоні «Вікінги» в усьому піднялися вище і вже майже сягають зірок. Можливо, це тому, що у першому сезоні пішов час на те, щоб розкачатися, щоб ввести персонажів, щоб глядач якесь ставлення до героїв сформував і т.д. Але що це я – у «Вікінгах» героїв так натхненно кидають з крайності у крайність, і роблять все, щоб ми не розслаблялися, що дивитимешся на одного з улюбленців і думатимеш: «ні, ну гад же, вбийте його швидше, поки він всім не зробив погано», а на іншого – якого раніше сприймав гадом, з думкою – «ой, який же він хороший!».

Тревіс Фіммел став ще більшим тролем, Джордж Благден традиційно мімімі, Ґустаф Скарсґард – ще більш безумний, і я нарешті (!) роздивилася Клайва Стендена якого треба зобов’язати носити одяг з великою горловиною, тому що його ключиці – це витвір мистецтва. Не сказати, що його раніше не було помітно, але… ну, все складно в цьому серіалі, ви вже зрозуміли. А ще тут з’являється новенький (назвемо його так), якого я абсолютно не пам’ятаю у «Голодних іграх» (але тут нічого дивного, особливо коли Піта).

«Вікінгів» можна дивитися вічно – як на вогонь або воду, тож побажаємо їм ще багато сезонів (тим більше, що історія – штука довга, і дозволяє багато чого показати, а дещо й трактувати по-своєму), але і зупинитися вчасно. Ну а поки що серіал - це абсолютно чарівне дійство, яке вибиває з реальності (а на фоні сучасних подій це, так би мовити, набуває актуальності).


І якщо «Вікінги» щойно закінчилися, то нова ВВС-шна драма «Багряне поле» - ще ні. Це абатство Даунтон у військовому шпиталі, звичайно, зовсім інша справа, але крові та ран тут теж, як розумієте, вистачає. Зважаючи на чисто англійський сезон з 6 серій по годині, зараз я ледве перейшла за половину. Можу сказати, що інтриги закручено непогано (а як їх розкрутять, ще подивимося, але сумніватися в британських сценаристах тут я чомусь не можу), знайомі обличчя радують (хоча мені і досі трохи моторошно від Руперта Грейвза (Лестрейд з «Шерлока») у другій серії), а до самого антуражу Першої світової у мене чомусь слабкість. Коротше кажучи, пройти повз цей серіал я ніяк не могла.



flat_cinema: (Default)

А ви знаєте, у кого сьогодні день народження?


І знаєте, так захотілося подивитися на неї у якийсь іншій ролі. І трапився мені «Дом Хемінгуей». Фільм бадьорий, зухвалий, з чудовими діалогами та колоритними персонажами. Мабуть, десь тут поряд мав пробігати Тарантіно. І ось вам Емілія – не білявка і без драконів, але тато в неї – сам Джуд Лоу. Що з ним в останні роки стало, я не знаю, але я все одно за старою звичкою сприймаю його як романтичного героя-красунчика.


s04e04

Apr. 28th, 2014 06:02 pm
flat_cinema: (Гра Престолів)

У четвертій серії Браян Когман бавиться із симпатіями, і якщо Джейме та Брієнна або навіть Мізинець та Санса – це з хрестоматійного, то Місандея з Сірим Хробаком – це щось новеньке. В одному з попередніх епізодів вже натякали на симпатію головного Бездоганного, але тут… тут це так жирно. І ні, я не кажу, що це погано. Як зазвичай, епічність в лінії Дені залишається за кадром (сподіваюся, вони економлять епік для однієї важливої події, що станеться в Мієрині трохи згодом); Тиріон доводить, що він – найкраще, що було в житті Санси Старк, і це враховуючи лимонні тістечка; Джейме оговтується від того насильства, що йому випало в минулій серії волею сценаристів (всі вже про це забули, чи не так?). Томмену вирішили залишити котиків, Под все ж каже «сір…міледі», а в північній лінії твориться незрозуміло що. В книзі все було нормально – про те, що хлопчики Старки залишили Вінтерфелл, дехто дізнався випадково, це велика таємниця та взагалі завдання для суперсекретної місії. А тут скоро мало не вся північ вийде шукати Брана. Але напевне в цьому є якийсь вищий сенс, який мені зараз ніяк не побачити. Ну а фінал дуже цікавий. Але я все ще чекаю на дядька-Бенджена-зимову-нечисть.

І давайте промо до наступної серії, чи що.




s04e03

Apr. 21st, 2014 08:37 pm
flat_cinema: (Гра Престолів)

Насправді, зараз мене непокоїть два моменти: чому Томмена нині грає хлопець, який до цього грав Мартіна Ланністера та WTF, Беньоф та Вайс, за що ви так СПОТВОРЮЄТЕ Джейме?

Сем та Ліллі – мімімі, Пес та Ар’я – ще більше мімімі, Тиріон та Подрик – це взагалі мої улюблені, Тайвін та Оберин теж гуд, Дааріо у кожному кадрі доводить, що цей рекаст – дуже вдалий. Але за що так із Джейме?! Найтупіший вчинок сценаристів, у порівнянні з яким навіть Таліса як персонаж виглядає вдалим рішенням. У порівнянні з чим будь-що виглядає вдало.




http://rhaegl.tumblr.com/

flat_cinema: (дурний сміх)
Це, звичайно, боян-боянище, але коли Шону Біну 55, то можна.

І можна було б подумати, що після "Гри престолів" він якось безвідповідально став обирати ролі, і перестав постійно помирати, але ні. Ми віримо, що Шон БІн зіграє Макбета.





flat_cinema: (Default)

Х’ю Лорі, відмотавши на галерах в «Хаусі» свій строк, пустився берега: раз на два роки записує альбом, їздить по світу з концертами та зрідка знімається в кіно, яке йде до нас безкінечно довго (а людині з його ім’ям для цього треба дуже постаратися). Але інколи його нові фільми таки з’являються, і сьогодні це «Містер Піп».

На далекому маленькому острові у Тихому океані щасливо і тихо живуть аборигени: вода, пісок, пальми та один телевізор на все село (кхм, ну село ж), який і сигнал ловить не дуже, і показує якусь війну – коротше кажучи, щось з тією бісовою машиною не те. А ще тут живе білошкірий дивак містер Воттс. Якось він стане вчителем, і, як справжній англієць, читатиме перед класом Діккенса. А якщо вже читати Діккенса, то це мають бути «Великі сподівання». Ці уроки стануть місцевою сенсацією, а книга – чимось більшим, ніж просто вигадана історія. Особливо для Матильди, яка знайде серед персонажів друга, що підтримуватиме її у часи біди. Тоді стане зрозуміло, що смішний білий дивак – трагічна постать, а світ перевертається і летить під три чорти із неймовірною легкістю. І в такі страшні часи будь-яка історія, в яку можна хоч на хвилинку втекти, рятуючись від страху та безсилля, кожна така історія – благословенна.

Напевне, у всіх нас були книги, які подобалися набагато більше, ніж інші. Герої, з якими відчували близькість. Та історії, в яких ми би воліли опинитися. Тут навіть не спрацьовують універсальні, але досить суб’єктивні категорії хороше/погане – воно просто «твоє». «Містер Піп» приблизно про це. Але не тільки.

Хороше кіно. Я його чекала так давно, що вже забула про те, що чекаю, тому це ще й приємний сюрприз. Дуже природні актори (грають самі себе, так виходить), дуже цікава інтерпретація класики: ну мало того, що Піп – чорношкірий абориген, але які стилізовані костюми! От дійсно – мистецтво не має кордонів, воно для всіх тих, хто його прагне.



s04e02

Apr. 14th, 2014 02:59 pm
flat_cinema: (Гра Престолів)

There is only one hell: the one we're live in now


У це важко повірити, але у Вестеросі все ще гірше.
У нормальні часи тут було б щось схоже на танцювальний майданчик.
Але зараз ми можемо хоча б порадіти думці що

спойлер )

картинка з UA-team, де швидко і класно перекладають "Гру престолів" українською. Рекламую від щирого серця ;)

s04e01

Apr. 7th, 2014 11:02 pm
flat_cinema: (Гра Престолів)

Я тут твердо вирішила, що ніякі негаразди не завадять мені насолодитися новою серією. І все вийшло; особливо дієвою виявилася мантра: "А у Вестеросі ще гірше".

Педро Паскаль ідеальний Оберин, хоча я ніколи в цьому і не сумнівалася (тільки не можу зрозуміти, чому було стільки людей, котрі вважали, що Червоний змій має бути чорношкірим. Нє, ну серйозно?), з Індирою Вармою аналогічно. Новий Дааріо – кращий за старого, навіть якщо помножити його на два. Тепер хоч зрозуміло, що в ньому Дені знайшла (а попередній був просто міскаст).

Але насправді ця серія належить Ланністерам. Їх тут так багато, що я навіть не очікувала. І хоча щодо дечого можна сперечатися, бо в книгах таких діалогів у принципі не могло бути, але за Тайвіна, який спалює «вовка», можна все пробачити. Ох вже ці Беньофф та Вайс, люблять «звірячі» метафори сильніше за Мартіна. І Джоффрі, ви і самі знаєте, неймовірний малий гівнюк а я вже не можу дочекатися весілля; це що, Джейме охоронятиме короля? А після того, як нечемно повів себе Джоффрі, якісь веселі перспективі відкриваються… нам що, такий детектив хочуть влаштувати?.

В цій серії Джейме пилять всі родичі і навіть Брієнна (хо-хо-хо, вона йому теж не чужа, кажуть нам шановні сценаристи), у наступній він піде пити із братиком. І це буде просто верх щастя.



P.S. Тижні зо два тому мене здивувало, як це несподівано Мартін опублікував ЦІКАВУ спойлерну главу (вибачте, але більшість зараз наявних глав до 6 книги не варті того, щоб про них згадувати), сповнену іронії (та самоіронії) і взагалі вау, і це при тому, що до Ар’ї та її глав я ставлюся спокійно. Тепер стало зрозуміло. І щодо ступеню співпраці автора зі сценаристами і навіть щодо, так сказати, мотивів її викладення. Цитати такі цитати.

flat_cinema: (Гра Престолів)


Новий сезон буде вже сьогодні, але дещо пізніше. А поки що у нас таке собі "опівночі в ютубі". Спочатку СПОЙЛЕРНИЙ "чесний трейлер" на перші три сезони:


А тепер фанатська вакханалія по Джейме/Брієнна. І по Джейме/Серсея, це теж зрозуміло. Але буде і несподіваний пейринг (і я боюся людей, які здатні зробити таке). Почнемо з чудового та пророцького для хлопчика та дівчинки Ланністерів:


Тепер той анонсований несподіваний пейринг:


І улюблені мої. Почнемо з класики:


І щоб не дуже обтяжувати (бгг), останнє, у межах акції "кожній Епоніні - по Маріусу":




Profile

flat_cinema: (Default)
flat_cinema

September 2014

S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324 252627
282930    

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 12:48 pm
Powered by Dreamwidth Studios