flat_cinema: (Кілі)
Ну, насправді,  багато хвилинок)
http://oiff.com.ua/storage/master_class/13-07-2014_15-00_AIDAN_TURNER.mp4
Чудово, що ОМКФ потурбувалися про те, щоб зняти та викласти це у себе на сайті, будемо дивитися.
Ну, і якщо вже почала. Якщо пошукати в російськомовному/україномовному сегменті новин за ім'ям, то можна знайти таке диво:
http://glamurchik.tochka.net/222576-eydan-terner-slovil-v-odesse-melkogo-vorishku/
"Эдгар" "сумел словить вора" , так ;))
flat_cinema: (Кілі)
А Тернеру сьогодні 31.
А Тернер зараз знімається у "Полдарку" .
А Тернер обіцявся приїхати до Одеси на ОМКФ наступного місяця.



затишний Ейдан )

flat_cinema: (Кілі)

Спочатку хвилинка непотрібних аналогій. Як це часто завжди буває, найважливіше для дослідження – це підходящі методологічні засади. У Джексона був нелегкий вибір: залишитися серйозним режисером, взяти книгу Професора та старанно переписувати діалоги – чи увімкнути фан-режим, підключити функцію фікрайтерства та відправити під три чорти серйозність та канон. Він обрав друге, що наче підказує, що легких шляхів ПіДжей не шукає а повертатися буде на орлах. У нас, як у глядачів, є також вибір. Два найочевидніші підходи: цінувати понад усе Професорський канон або цінувати дитячу режисерську творчість та, в ім’я валарів, не пригадувати книгу всує. У мене є приклад друга-толкініста, якому сподобалася «Пустка Смоґа». І власний приклад: в останні місяці я майже перетворила цей бложик на філіал фан-сайту творіння ПіДжея – і мені сподобалася «Пустка Смоґа». А між нами ще є більш-менш адекватні люди, які теж сприйняли другу частину «Хоббіта» досить прихильно.

І насправді, можливо все. Головне повторювати мантру: «Слово Джексона – канон».

Ну а тепер про враження, 


 

flat_cinema: (Default)
 У НЗ, звичайно, трава зеленіше та взагалі Хоббітон, але і тут можна.

Ну і бонус на фоні суворого драконо-літака.


А ми і далі рахуємо дні.

flat_cinema: (Кілі)

Назвемо це Turner-challenge – те, як я дивилася «Alarm» та «Hattie». Взагалі, коли починаєш методично дивитися чиюсь фільмографію, дізнаєшся багато і про актора, через якого все це, і про себе. Зазвичай виявляється, що: а) чим більше фільмів – тим більше лайна посередності; акторів набагато більше, ніж нормальних, звичайних, ролей, за які не соромно; б) плачу, але продовжую їсти кактус. Користуючись нагодою, на цьому моменті передаю привіт Тобі Стівенсу та Ніколаю Костер-Вальдау (і не тільки їм – вони це верхівка айсбергу) а також всім тим їхнім фільмам, які краще забути. А тепер повертаємося до нашого непосидючого ірландця.

«Alarm» - типу трилер про трошки неврівноважену дівчину, у якої нарешті налагоджується життя - вона переїздить до милого будиночка, на вечірці знайомиться з хлопцем, який, абсолютно випадково, Ейдан Тернер. Зранку він ходить по цьому будиночку в трусах, вдень допомагає робити ремонт, а ввечері – ну, ви зрозуміли. Ідилія, коротше кажучи. І тільки якесь паршиве «але» завжди все псує. Так от – але хтось постійно залазить до будинку. Дуже дратує, справді.


Кіно це, насправді, годиться лиш на те, щоб нарізати з нього декілька десятків гіфок для фан-тумблеру Тернера.


«Hattie» - телевізійне ВВС ретро про людей, яких хтось знав в Англії років 50 тому. Акторка Хетті Жак (вона грала у фільмах про містера Піткіна, якщо вам це про щось каже) жила відносно спокійним життям разом з чоловіком та двома синами. Але все змінила зустріч із Джоном - вони стали коханцями, а потім все ускладнилося та вийшло з під контролю.


Тут, насправді, теж очікуєш більшого, ніж у підсумку виявляється. Врешті-решт, повинне ж бути посереднє кіно і на ВВС (треба було міні-серіал робити, хлопці). Тернера і тут періодично роздягають та ганяють екраном, але хоч імідж йому змінили, не переплутаєш. І в обох фільмах все очікуєш, коли його герой виявиться поганцем та аферистом (і тільки Кілі кращий за усіх) і щоб жодного хеппіенду. У «Hattie» ще цікаво на акторів подивитися. Скажімо, одного з синів головної героїні грає Джон Белл – мімімішна дитина з «Сяйва райдуги», якого ми всі побачимо у наступних «Хоббітах» як Баіна, сина Барда Лучника.



І якщо вже мова зайшла про дивовижні відкриття. Декілька тижнів тому з’явилася новина, що Тернер буде у новому сезоні «Шерлока», персонаж – Джеймі Хадсон (ну а що, приїхав син родич до місіс Хадсон, тобто зйомки у павільйоні, папарацці з фанатами не зловили, а про Моффата із Гетіссом всі давно знають, що вони нічого не роблять просто так і завжди тримають козирі у рукавах, кишенях і ще невідомо де). І все б чудово, але не дуже ясно, звідки ця інформація взялася, і крім новин на нікому невідомих сайтах, є, простигосподи, вікіпедія, де ще декілька днів тому у статті про Тернера все це було написано. Навіть із посиланням! – на статтю про «Шерлока» у тій же самій англомовній версії (сам п’ю, сам гуляю, що ж ще тут скажеш). І у будь-якому випадку – чи фейк, чи істинна правда – тролінг ще той. Але залишився якийсь нещасний місяць – що це перед обличчям вічності, чи не так?

flat_cinema: (Кілі)

Прямо одні добрі новини.

«50 відтінків сірого» можна не дивитися із чистою совістю. Хоча фільм має бути кращим за книгу. Бо гірше він може опинитися тільки якщо закадровий внутрішній голос героїні буде цитувати всі її думки з тексту.

Сиквел «Міста кісток» буде. І може навіть, вони двічі не облажаються, хоча надії мало. Головне, щоб вони не дійшли до екранізації четвертої або п’ятої книги. Бо зараз я на середині п’ятої книги, і думаю, що жадібність, невміння вчасно зупинитися та творча криза, помножені на раптову популярність, зруйнують світ ;(

І на останок щось абсолютно прекрасне – розширена версія «Хоббіта» збагатилася, здебільшого, різноманітним мімімі. Ну там, маленький Більбо, шоппінг у Хоббітоні, Кілі, зацікавлений ельфійськими дівчатами (слешери ридають від щастя, так же ж?), голі гноми, шоковані ельфи. До другої частини я вже остаточно підготована, давай, ПіДжей, давай!

flat_cinema: (Кілі)
У френстрічці всього лиш вже тричі постили новий трейлер "Хоббіта". Я, звичайно, жодного разу не пройшла повз. Давайте ще (почну з себе).




flat_cinema: (мімімі)
Я подивилася "Відчайдушних романтиків" десь тижнів 6 тому, і з тієї пори мене не полишала одна нав'язлива ідея. Коли стало зрозуміло, що єдиний спосіб боротися з цією ідеєю - це зробити її реальністю, довелося перемогти свою лінь.
Так от, з чого я починала -  коли дивилася я "Відчайдушних романтиків", у голові час від часу лунала мадонівська Masterpiece. Тому, дівчата хлопцям це нецікаво, впевнена, дивіться, що вийшло:


flat_cinema: (трололо)

Я тут розважалася читанням книги Касандри Клер «Місто кісток», яка ще раз наочно підтверджує факт, що екранізації, навіть коли вони ще не з’явилися на екранах, мотивують на пошук першоджерела. Ви ж, мабуть, бачили трейлер?



Ну і відразу зрозуміло, що це – дівчаче підліткове фентезі. У наявності вампіри та перевертні, але, всі ті, хто ненавидить «Сутінки» - не поспішайте надсилати гучні прокльони у цьому напрямку, за настроєм це набагато більше схоже на «Гаррі Поттера». Зважаючи на те, що ех, так і кортить процитувати вікіпедію авторка починала з написання фанфіків саме по пригодах Поттера, сконцентрувавши свою жіночу увагу на «хлопчику-зайчику» Драко, то ми, вірогідно, не помилимося у причинно-наслідкових зв’язках, роблячи таке порівняння.

Світ, невідомий простим смертним, маги, демони, мисливці на цих демонів, вже згадувані вище вампіри та перевертні (і тут це набридле протистояння). Головна героїня, що раптово дізнається таємницю свого походження та потрапляє у круту компанію, членів якої з дитинства навчали всієї тієї фігні про демонів; таємничий блондин та кохання-зітхання по ньому, супер-пупер лиходій, про якого десь на середині книги стає відомо, що він був чоловіком матері головної героїні, і залишається чекати, коли нарешті та Клері на пальцях порахує, що їй годиться бути його дочкою…там ще багато буде таких штампів, цей хоча б не дуже спойлерний. Про ступінь меріс’юшності судити не беруся, але здалося, що у цьому плані пані Клер помірна, тільки якось дуже перегукуються її ім’я (чи то псевдонім) та ім’я головної героїні. Читається книга дуже легко, що, нарешті, є безперечним «плюсом». Але ж питання у необхідності та доцільності цього читання – відкрите. А тепер, після довгого вступу, безпосередньо до того, через що я, власне, цю книгу і читала (ха-ха).

У якомусь із численних інтерв’ю до «Хоббіта» Тернер сказав, що непогано було б якось, для різноманітності, зіграти людину. А у нього, як підказує кінопоіск, у майбутньому, крім біганини із луком у руках та великими вухами на голові, є ще ця сама екранізація. Хотілося знати, чого очікувати тут від нього, враховуючи, що у трейлері він з’являється десь на півсекунди та ще й у такому вигляді, що без фанатських скріншотів та гіфок можна і не впізнати (тільки я бачу тут спочатку Майкла Шина?)

Мені було б цікаво подивитися, кому прийшла у голову ідея взяти на роль Люка Ейдана. Якщо за книгою, то це схоже  на міскастинг. Але кому цікаво, що Люк повинен бути років на 10 старший, із не дуже яскравою зовнішністю, в окулярах, що криво сидять на носі і взагалі, має сприйматися як «дядько Люк». І виходить, що цей міскастинг – це навіть добре. Ви ж відчули гострий дефіцит таких добрих хлопців у Ейдановому виконанні?;)

А от інші – це просто ідеальне влучання! Хіді, Кемпбел Бауер, Шиен, Харріс, Різ Майерс – ну дуже-дуже підходящі. Та й Лілі Коллінз зовсім непогана, особливо враховуючи те, що якби не вона, то, мабуть же, Крістін Стюарт. А її відморожене обличчя у цьому сюжеті…брр, борони Боже.

Прочитала я першу книгу, фільм тепер зовсім нецікаво буде дивитися, відчуваю. А тут ще, як на біду, понаписувала Касандра Клер у цій серії більше, ніж Мартін у Пісні льоду та полум’я, так що мені вже стає страшно, «що це там має бути».

flat_cinema: (Default)

Між іншим, я тут вирішила трошки відволіктися від перегляду одного серіалу, щоб розтягнути задоволення. Страшний спойлер обтяжує душу, тож, поки все як раніше, я напишу кілометри тексту про «Бути людиною». Британський «Бути людиною».

Я чула тільки про американську версію, навіть подумувала колись, як зовсім не буде чого робити, подивитися пілот. Але тепер точно не буду. Знали б ви, скільки я вже криків про любов та обожнювання пропустила у попередніх реченнях…

Всі ми знаємо, що на кінець 2000-х прийшовся новий пік «вампірської активності». Ну там, «Сутінки» вийшли, наприклад, але це, все ж таки, гігант, що постав на тілах фанаток  завдяки фанаткам, зворушеним історією про таку собі Попелюшку, де принц виявився сторічним вампіром - вегетаріанцем. А скільки розвелося таких «добрих вампірів» на ТБ? У цій площині «Бути людиною» здається якоюсь черговою банальністю, але там все виявилося не так просто і не так погано.

Джон Мітчелл був простим ірландським хлопцем, що потрапив у пекло на Західному фронті та зустрів в одному з французьких лісів…можна було б сказати смерть, але не зовсім – він зустрів вампіра, і після цієї зустрічі більше не користувався дзеркалами. І жив він довго, але не дуже щасливо, під девізом «Секс, кров, рок-н-ролл», поки йому все не набридло, і він «зав’язав», зустрів перевертня Джорджа (до того ж єврея, тому вампірів тут лякають ще й зіркою Давида!), врятував його від банди вампірів та раптово…подружився з ним. І переїхали хлопці до Брістоля, зняли милий рожевий будиночок, в якому знайшли привида Енні. І вирішили вони пожити, як звичайні люди – працюючи техперсоналом у місцевій лікарні, ходячи по магазинах, безтурботно балакаючи із сусідами та, звичайно, всіма можливими способами ховаючи свою сутність. Але достатньо далеко її не сховаєш, тому на цю компанію очікує… багато чого.

Я вже писала, що думала якось подивитися на цю історію, хоч і у трохи іншій версії, але це б ще довго було not today, якби під час вивчення хоббіто-касту декілька тижнів тому, я б не побачила «Бути людиною» у фільмографії Ейдана Тернера. І не очікувала я, що мені дійсно сподобається цей серіал. Але він «пішов» та примушує мене, блаженно посміхаючись, тягнути по складах: британціііі. От же ж бісові діти, скоро через них я все повідкладаю та дивитимусь всі серіали, принаймні, ВВСшні, про які прочитаю.

Ну і щоб вже завершити картину – британці завжди такі чудові, особливо на екрані. Я навіть не знаю, чи варто щось розписувати про те, як, переходячи з комедії на драму і знов на комедію, віджигає головна трійця. Про те, як, із серії в серію, побачивши якогось нового героя, ти майже без проблем пригадуєш пару-трійку проектів з цим актором. І від всіх (або більшості) з цих облич отримуєш задоволення. Іноді навіть доходить до смішного – незабутня Дейзі з другого сезону «Бути людиною» та Ліззі з «Відчайдушних романтиків» (так, я підійшла до перегляду фільмографії Тернера серйозно, причому дивилася все підряд; нічого, у мене таке буває;)) – одна актриса. Враховуючи, що по ролях другого-третього плану є збіги, то можна щось трошки переплутати та вважати, що Данте Росетті вампір справжній, а не тільки емоціональний…але менш приємний, ніж Мітчелл, це точно. І поки я не опинилася у далеких частинах підсвідомого, закінчую.

 

 

flat_cinema: (Кілі)

Здається, десь рік тому стала відома дата прем’єри «Хоббіта», тому стало можливим не дуже смішно жартувати про те, що до кінця світа треба обов’язково потрапити до кінотеатру. А ще з’явилися промо-фото із гномами, звідки стало зрозуміло, що це будуть не недоумки з сильно нарум’яненими щоками та бородами, відібраними у дюжини дідів морозів – це будуть круті та гарячі хлопці (особливо деякі. Ну, ви зрозуміли). І от, нарешті, «Хоббіт» дійшов і до мене.

На щастя, толкієнізм мене оминув, тому переробки сприймалися із позитивною цікавістю. Можливо, Джексон міг би взагалі робити все, що йому заманеться, і це б було неймовірно та чарівно, хоча б він і пав жертвою розлючених тру-фанатів.

Те, що в книзі сприймалося як щось казково-дитяче і просте, у фільмі перетворилося на щось дуже реальне та епічне. Як на мене, Джексон у першій частині «Хоббіта» екранізував найнуднішу частину книги (не те, щоб вона була поганою, але, знаєте, поки історія закрутиться, пригоди почнуться… хоча й все стається ніби швидко, але ж толкієнізм оминув мене не випадково), і зробив це так майстерно, що відірватися неможливо з першої хвилини.

Те, що Мартін – ідеальний Більбо, я знала, як тільки прочитала новину про утвердження його на роль. Мені це здавалося (та й здається) таким очевидним, що мене дивують питання: «ну як там Фріман у ролі Більбо?». Таке можна питати тільки щоб ще раз почути компліменти Фріману та Джексону, який теж вважав це очевидним.


А з гномами все цікавіше та складніше. От давайте подивимося, кого дійсно можна запам’ятати (а потом пригадати) у фільмі. Звичайно ж, Торін (Ричард, я тебе люблю ще з «Півночі та Півдня», де ти такий джентльмен… ех, вимираючий вид), Балін (найстарший і дійсно багато часу на екрані; Кена Скотта пригадати легше, ніж розгледіти його у цьому гномі), Бомбур (просто тому що товстий та колоритний), Бофур (шапка-ушанка, відсутність жахливого носу/лобу та дружній діалог із Більбо). Десь позаду Двалін, Дорі (Гендальфа підпоював – пам’ятаємо) та Орі (рогатка). А тепер ми випускаємо важку артилерію майже рівня Торіна – його племінничків. Філі та Кілі! Ось вони, парочка гарячих гномів. Здається мені, Кілі із гномів перебував на екрані найбільше після Торіна та Баліна. І за це (тобто, за Ейдана Тернера) якась частина жінок на планеті посилає Джексону багато плюсів у карму. І це ж я тільки про нових героїв ;)

Коротше кажучи, все в «Хоббіті» чудово. Тільки любов, тільки обожнення.

Profile

flat_cinema: (Default)
flat_cinema

September 2014

S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324 252627
282930    

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2017 04:37 pm
Powered by Dreamwidth Studios